Рідкісний Saleen S7 Пола Вокера виставили на продаж із пробігом лише 3 тисячі кілометрів. Один із найвідоміших американських суперкарів початку 2000-х отримав не лише гоночну історію, а й голлівудське минуле, адже колись належав Полу Вокеру - актору, який став автомобільною іконою після серії фільмів «Форсаж».
Saleen S7 випускався з 2000 по 2009 рік і став одним із небагатьох американських середньомоторних суперкарів, які змогли заявити про себе не лише на дорогах, а й у міжнародному автоспорті. Модель брала участь у чемпіонаті FIA GT та фактично стала спробою США кинути виклик Ferrari, Lamborghini та Porsche у сегменті справжніх екзотичних суперкарів.
Саме такий автомобіль 2003 року зараз виставили на продаж у США. Особливу увагу до нього привертає те, що раніше ним володів Пол Вокер. Щоправда, судячи з одометра, сам актор майже не користувався машиною. На сьогодні пробіг суперкара становить лише 3025 км, що є майже неймовірним показником для 23-річного автомобіля.
Для колекціонерів це, безумовно, величезний плюс, однак настільки малий пробіг має й зворотний бік. Автомобілі, які роками стоять без активної експлуатації, можуть страждати від старіння ущільнювачів, рідин та інших компонентів. Крім того, короткі й рідкісні поїздки нерідко призводять до накопичення відкладень у двигуні. При цьому продавець не уточнює, наскільки регулярно суперкар проходив технічне обслуговування.
Втім, зовнішній стан Saleen S7 виглядає майже ідеальним. Сріблястий кузов не має помітних подряпин чи слідів зносу, а салон зберігся у дуже хорошому стані. Хоча інтер'єр сьогодні вже виглядає відверто олдскульним і навіть примітивним порівняно із сучасними суперкарами, саме ця «аналоговість» і є частиною шарму моделі.
Під капотом встановлений атмосферний 7,0-літровий V8 виробництва Ford потужністю 550 к.с. У парі з ним працює 6-ступенева механічна коробка передач, а привод - виключно задній. Для початку 2000-х такі характеристики були справді вражаючими: максимальна швидкість S7 заявлялася на рівні 354 км/год.
Saleen S7 створювався в епоху, коли суперкар ще не намагався бути комфортним чи «цифровим». У ньому практично відсутні сучасні електронні фільтри між водієм та автомобілем. Саме тому модель часто описують як гоночний автомобіль Ле-Мана, який випадково отримав номерні знаки для доріг загального користування.