Після більш ніж шести десятиліть, проведених за кордоном, рідкісний зразок одного з найшвидших і найексклюзивніших довоєнних автомобілів Великобританії повернувся на батьківщину. Машина вперше з'явиться на публіці і буде представлена компанією Aviva на конкурсі елегантності Salon Prive, запланованому на 31 серпня - 2 вересня. Мова йде про автомобіль Lagonda V12 Rapide Drophead, випущений в 1939 році всього в 17 екземплярах. Модель була розроблена Уолтером Оуеном Бентлі і оснащена форсованим двигуном Sanction IV, створеним на основі болідів Lagonda V12, що посіли третє і четверте місце на змаганнях в Ле-Мані 1939 року. Шасі під номером 14107 було одним з двох, оснащених кузовом від ательє James Young і замовленим першим власником, майором Годфрі Ентоні Гілсоном.
Волтеру Оуену було доручено спроектувати абсолютно новий двигун V12 з кутом розвалу циліндрів 60 градусів. Рішення Бентлі полягало в тому, щоб ефективно модернізувати потужний 8-літровий агрегат, який був лебединою піснею його старої компанії, хоча і з подвоєною кількістю циліндрів. З'явилася Lagonda V12 була просунутим, але простим шедевром. На відміну від 7,3-літрового Phantom III від Rolls-Royce - єдиного іншого серійного двигуна V12 у Великобританії в 30-ті роки - він виробляв більше потужності (180 к.с.).
Тут використовувалися комбінований блок циліндрів і верхній картер, відлиті з чавуну, і алюмінієвий нижній картер. Кожен ряд циліндрів мав одинарний розподільчий механізм з ланцюговим приводом - дуже просунутий для того часу. Його розмір був такий, що для змазки V12 знадобилося два масляних насоси, один для клапанного механізму, і один для корінних і шатунних підшипників. Мета Уолтера Оуена, як завжди, полягала не тільки в тому, щоб створити двигун з незаперечною продуктивністю, але і в тому, щоб він був виключно досконалим і легким; він також наполягав на тому, щоб розгін з місця до більш ніж 100 миль на годину здійснювався на вищій передачі.
Спочатку Lagonda продемонструвала двигун V12 в існуючому шасі LG45 на Олімпіаді в 1936 році, але тільки в 1938 році була продана перша офіційна модель. До того часу Бентлі розрбив нове шасі для потужної трансмісії з незалежною підвіскою спереду з використанням торсіонів і гідравлічних амортизаторів і провідним мостом з напівеліптичними листовими ресорами ззаду. Гальмування здійснювалося чотирма масивними 16-дюймовими барабанами з гідравлічним приводом, розробленими Lockheed, а шасі мало три колісні бази на вибір: 124 дюйми (3150 мм), 132 дюйми (3353 мм) і 138 дюймів (3505 мм).
На жаль, справжній потенціал Lagonda V12 так і не був реалізований через початок війни в 1939 році, і в результаті було випущено всього 189 двигунів. Але до цього ця швидка, дорога (1200 фунтів стерлінгів коштувала машина з найкоротшою базою) і ексклюзивна модель отримала велику популярність. У 1939 році Lagonda представила дві модифіковані моделі V12 Rapide в гонках Ле-Мана того року. Двигун у стилі Sanction IV, серед інших поліпшень отримав чотири карбюратори замість двох з низхідним потоком, що давало 220 к.с. У підсумку машини несподівано посіли третє і четверте місце в загальному заліку. Потім гонщик і член парламенту Ерл Хоу показав середню швидкість 101,5 миль на годину в Бруклендсі, розраховану за RAC, включаючи зупинку для заміни колеса після проколу. У якийсь момент його V12 розігнався до 108,27 миль на годину.
Британська преса також високо оцінила Lagonda V12. У 1988 році Білл Бодді з MotorSport згадував, як він керував машиною відразу після Blitz 1941 року: «Надзвичайна плавність і безшумність роботи двигуна вражали; але з поваги до умов воєнного часу ми знизили швидкість до 90 миль на годину, хоча V12 був справжнім автомобілем зі швидкістю 100 миль на годину. Він рухався на обертах 3500 об/хв, що дорівнювало 70 милям на годину. А кілька тестів на динаміку розгону показали такі результати: 0-50 миль на годину за 12 секунд, 0-60 за 14,3 секунди і 0-70 за 20 секунд…».
Після смерті першого власника - майора Гілсона в 1944 році колишній заводський менеджер Lagonda Джим Девіс купив у Salon Prive коротке шасі V12 Rapide. Девіс володів автомобілем протягом 13 років, зрештою передавши право власності австралійському ентузіасту Lagonda Джиму Вайтхеду, який за своє життя володів сімома двигунами V12. І саме в родині Вайтхедів автомобіль залишався протягом наступних 58 років, перш ніж був проданий іншому австралійцю, Яну Трайбу. А той доручив новозеландській компанії Auto Restorations відновити автомобіль з великою увагою до збереження його оригінальності. Доказ їхньої роботи було перше місце у своєму класі в Пеббл-Біч в 2018 році, а в 2020 році він був знову проданий його нинішньому власнику з Великобританії Адріану Берру.